Чрез рассматривание творений видимы, хотя они и безмолвны національний природний парк                 
: map >   
: Біблія >   
: про парк >   
nро парк:

ландшафтний парк >

растительный мир >

урочище Гард >

Велика Корабельна >

урочище Лабиринт >

Романова балка >

каньон р. Мертвовод >

Ю.Буг - ландшафты >

Южный Буг. Осень >

Ю.Буг - зима >

Ю.Буг, мельницы >

Ю.Буг на картинах >

брояки >

удивительные камни >

Ташлыкское вдхр. >

небесная проповедь >

приметы погоды >

прилiтайте, лелеки! >

всего один листок >

миллиарды лет? >

куда девался песок >

нітрати в воді >

за чистоту парка! >

рыбинспекция, ау! >

Чернобыль - анализ >

прозріння >

жертва энергетики >

положение на АЭС >

загрози та виклики >

Пiвденний Буг >

а лучше - вдоль! >

радионуклиды >

обращение в ВС СССР>

инфо-бюллетени ЭА >

что изменилось? >

капитан Сергей Жук>

краевед Шаповалов >

археолог Клюшинцев>

г.Южноукраинск >

с. Семенівка >

самореклама >

redbook:

проліски >

з Червоної Книги >

залишіть квіти Землі >

первоцвіти - ряст >

рябчик руський >

півники понтичні >

смілка бузька >

гвоздика бузька >

тюльпан бузький >

горицвіт >

флора, фото >

сон-трава >

молодило гірське >

мох та лишайники >

насекомые, Ю. Буг >

сколопендра >

ихтиофауна Ю. Буга >

останні з вусачів >

папороті >

эскулаповый полоз >

боярышник >

скумпия >

полуниці >

амарант >

iсторія:

бузькі козаки >

Бугогардова паланка >

хлібороби >

блаженны плачущие >

узник совести - 6490 >

оккупация, 1941-44 >

Богдановка >

подпольщики >

Богданівка. Трагедія >

'партизанська іскра' >

Братское подполье >

Ковалевка, плацдарм >

визволителі, 1944 >

біля меморіалу >

меморіал - комплекс >

nодорожі:

сельский туризм >

экстрим - туризм >

приполярный Урал >

зимнее восхождение >

спортивный туризм >

скалолазы >

Николай Мещеряков >

Шецквара >

слалом на Ю.Буге >

через 10 минут >

до другого пришестя >

благословение >

гостевой альбом >

ловим руками >

manual fishing >

новые грани m.f. >

ех, дороги... >

nолітика:

смысл жизни >

крымнаш >

"ленин с нами" >

свобода совісті >

незалежність >

кризис демократии >

конфлікт цивілізацій >

спасіння Америки >

національне багатство>

електричний стілець >

нова економіка >

разруха на полях >

куда идти >

про революцию >

останній день >

уроки ноября >

полонез Огинского >

ничейный город >

только "В" >

уроки целины >

Семенівка

"Історія міст і сіл УРСР"
 (Миколаївська область, Арбузинський р-н.)

Семенівка - село, центр однойменної сільської Ради. Розташована на стрімких берегах Південного Бугу, за 25 км від райцентру і за 22 км від найближчої залізничної станції Кавуни на лінії Одеса-Харків. З райцентром має автобусне сполучення. Населення - 2409 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також села Булацелове і Остапівка.

с. Семеновка
Фото Олексія Курбацького
На околицях села виявлено неолітичні поселення й поховання та 4 поселення доби бронзи, знайдено римські монети 1 ст. нової ери. До ліквідації Нової Січі на території нинішньої Семенівки стояв запорізький зимівник Бугогардівської паланки, навколо якого селились втікачі з багатьох місць Росії. 1781 року поселення і 670 десятин землі були подаровані царським урядом прапорщику І. Семенову разом з 77 покріпаченими селянами. На початку XIX ст. сюди, на казенну землю неподалік від невеликого села Семенівки, були переселені сім'ї однодворців з Курської та українських козаків Полтавської губерній. Вони заснували поряд з поміщицьким казенне поселення Семенівку, в якому на 1806 рік вже налічувався 181 господар, що обробляв 2 тис. десятин землі. Згодом обидва поселення утворили село Семенівку. До наших днів збереглися назви частин його південної - Московщина та північної - Переяславщина. З 1817 року казенне село Семенівка входило до складу Бузького козацького війська, а з 1827 року його переведено на статут військового поселення і найменовано фурштатською поселенською ротою 3-го полку Бузької уланської дивізії, жило тут 229 військових поселенців, які користувалися 4 тис. десятинами землі. В умовах військового режиму жителі працювали на казну, утримували військо і несли службу. Ще гіршим було становище поміщицьких селян Семенівки. Їх раз у раз перепродували новим власникам. Напередодні реформи в селі налічувалось 288 дворів з 1652 чоловіками населення.

Після ліквідації в 1857 році військових поселень жителів перевели на становище державних селян і наділили землею, за користування якою вони сплачували поземельний податок. За указами 1866-1867 рр. наділи, що не перевищували 5-8 десятин на ревізьку душу, закріпили за колишніми поселенцями.

с. Семеновка
Фото А.Абалова
Поміщицькі селяни одержали пересічно по 5 десятин. Семенівці вносили високі викупні платежі протягом 49 років та різні податки. У березні 1862 року поміщицькі селяни Семенівки і сусідніх сіл виступили проти кабальних умов викупу. Вони відмовлялися прийняти уставну грамоту.

Внаслідок швидкого розвитку капіталізму на селі після реформи виділялися куркульські господарства, що збагачувалися за рахунок розореної бідноти. За планом межування 1861 року мешканці села мали 7282 десятини землі, а у 1885 році її було 5718 десятин. Багато селян Семенівки орендували землю у поміщиків Ананьївського повіту, інші гнули спину на полях місцевих багатіїв, у маєтках Скаржинських та Рустановича. Через 24 роки після скасування кріпацтва тут було 56 родин безземельних або 11,7 проц. селянських сімей. 14 господарств мали 4-6 десятин зеїмлі, 146 - по 6-11, 92 - по 11-16, 149 - по 16-25, 20 господарств мали по 25-50 і два - понад 50 десятин на двір. Крім того, 108 селянських родин не засівали свої ділянки. Сільська община швидко руйнувалася. На кінець XIX ст. від традиційного общинного користування тільки й лишилось, що спільний клин для толоки, де 20 пастухів з батрацьких родин випасали 8 гуртів корів, овець та іншу худобу.

с. Семеновка
Фото А.Абалова
На 1897 рік населення Семенівки зросло до 3800 чоловік. Село входило до складу Благодатненської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Тут було 2 вітряки і 16 водяних млинів, 3 сукновальні, 2 гончарні, олійниця, кузня, 10 крамниць, 2 шинки.

Виснажлива праця, голод і злидні породжували серед бідних селян протест проти поміщиків і куркулів. Так, весною 1885 року вони самовільно зайняли толоку на землі поміщика Підтоптаного. Поміщик викликав урядника для ведення слідства, але бідняки побили його і вигнали з села. Та незабаром організаторів виступу було заарештовано.

Великий вплив на зростання політичної свідомості селян мали робітники Ольвіополя та Вознесенська. Напередодні революції 1905 - 1907 рр. за селом біля могили, весною і влітку збиралася семенівська біднота, де робітничі агітатори проводили революційні бесіди. В 1905-1907 рр. в Семенівці та навколишніх селах розповсюджувалися соціал-демократичні листівки. Селянин Т. Грудка приносив їх в Булацелове місцевому фельдшеру С.К. Безалтишному. Розкидали їх і на ринку в Благодатному. Одного з семенівських активістів селянина А.Ф. Вакуленка в січні 1908 року було заарештовано.

с. Семеновка
Вид на Романову балку. Фото А.Абалова
Внаслідок столипінської аграрної реформи поблизу Семенівки виникло 4 куркульські хутори. Понад 30 господарств вийшли на відруби, решта - 72 не захотіли виділитися з общини. В руках куркулів зосередилися торгівля, підприємства переробної промисловості: 8 водяних млинів, олійниця, сукновальня, на яких працювало понад 100 робітників. 16-18-годинний робочий день, мізерна заробітна плата викликали невдоволення робітників. Разом з селянами вони не раз виступали і вимагали від хазяїв збільшити заробітну плату, зменшити ціни за оренду і скоротити робочий день.

Медичних закладів у дореволюційній Семенівці не було. Хворих доводилося доставляти за 25 км до Лисогірської дільничної лікарні, яка обслуговувала 46 тис. чоловік. В Семенівці лікар бував лише наїздом.

За подвірним переписом, в 1883-1885 рр. з 2824 мешканців всього 219 абияк вміли писати й лічити. Лише 1889 року відкрилася церковно-парафіяльна, а в 1896 - міністерська однокласна школи. Проте і в них більшість дітей через бідність не мала змоги вчитись. Багато дітей залишалися поза школою, бо не було місць. 1896 року в місцевих учбових закладах навчалось всього 100 дітей (з них 21 дівчинка) Семенівки і навколишніх сіл, тоді як лише в Семенівці на цей час налічувалося 535 дітей шкільного віку. В 1916 році в школах вчилося тільки 116 дітей. В тому ж році 144 дітям відмовили у прийомі до школи: не вистачало вчителів, а також шкільних приміщень, парт.

с. Семеновка
Фото Олексія Курбацького
Під час першої світової імперіалістичної війни бідняцькі і середняцькі господарства дуже зубожіли. Чоловіків мобілізували до царської армії, в багатьох господарствах нікому було обробляти землю. 120 семенівців загинуло на фронті, деякі повернулись каліками. Зменшились посівні площі, поголів'я худоби. В той час куркулі наживалися на військових поставках для фронту борошна, м'яса, сіна, сукна.

Після Лютневої буржуазно-демократичної революції до села повернулися фронтовики, серед них більшовики селяни С.К. Гопаненко і Г.Ф. Дубина та вчитель А.Ф. Вишневський, які повели активну революційну агітацію серед жителів. Під їх керівництвом у травні 1917 року відбувся багатолюдний сход, на якому більшовики закликали односельців відбирати у поміщиків землю, не чекаючи Установчих зборів. В червні створено земельний комітет, який взяв на облік поміщицьку землю, та розподіляти її між бідними господарствами довелося аж після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Як тільки в Семенівці стало відомо про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, активісти села провели мітинг. Трудящі висловили свою готовність наслідувати приклад петроградських робітників. В січні 1918 року відбулися вибори до Ради селянських депутатів, головою якої став учитель А.Ф. Вишневський. Рада приступила до здійснення перших декретів Радянської влади. На облік взяли землю, майно місцевих багатіїв і поміщиків, націоналізували їх підприємства. А напровесні створена Радою земельна комісія почала розподіл конфіскованої землі та іншої власності поміщиків і куркулів. Понад 700 родин сільських трударів одержали землю. Так, сім'я бідняка Ю.Г. Зубенка, яка раніше наймитувала у поміщика Добровольського, одержала 18 десятин землі, корову і двоє поросят.

Але ці революційні перетворення були перервані у березні 1918 року австро-німецькими окупантами. У селян вони грабували хліб, худобу. Підняли голову сільські багатії. У квітні 1918 року група сільських юнаків, ризикуючи життям, викрала в німців багато гвинтівок, ручних гранат і передала їх партизанському загону, створеному в Семенівці під командуванням І.В. Кармана. Загін налічував у своєму складі 150 чоловік. На початку вересня загони Семенівський та навколишніх сіл Остапівни й Булацелового об'єдналися в один, командиром став І.Д. Стрижак.

Після краху австро-німецької окупації сільська біднота повела боротьбу проти петлюрівців, що захопили владу в Семенівці 3 листопада 1918 року. В березні 1919 року їх вигнали війська 1-ї бригади Задніпровської дивізії Української Червоної Армії. Радянську владу було відновлено. На чолі ревкому став місцевий бідняк С.К. Піскун. Ревком розподілив між селянами понад 1000 десятин конфіскованої землі, організував збір продовольства та одягу для радянських бійців. Понад 100 жителів села пішли в ті дні добровольцями до Червоної Армії. Але наприкінці липня 1919 року в Семенівці і сусідніх селах спалахнули куркульські повстання, а в серпні село зайняли денікінці, які встановили жорстокий режим. Землю вони повернули багатіям. Від рук денікінців загинули сільські активісти Г.С. Ратушний та О.А. Штилик, які закликали селян не вступати до білої армії. Після вигнання з села денікінців, в кінці січня 1920 року в селі створено ревком, який в червні передав свої повноваження обраній Раді.

За законом Всеукрревкому про землю від 5 лютого 1920 року ревком, а потім Рада, при активній участі комітету незаможних селян перерозподілили колишню поміщицьку і куркульську землю між бідняками і середняками. Селяни одержали достатню кількість землі, але обробляли її примітивними старими знаряддями, не дотримуючись правил агротехніки. 704 двори не мали робочого тягла, а в 209 - було лише по одному коню. Тому посівні площі не збільшувались, а врожаї збирали низькі - по 25-30 пудів зерна з гектара. Рада організувала допомогу бідноті продовольством, тяглом та посівним матеріалом. Почали працювати сільськогосподарські курси, де близько 100 бідняків і середняків вивчали агротехніку. Господарська секція Ради організувала ремонт доріг і будівництво мостів, дбала також про завезення у село палива, товарів широкого вжитку. Восени 1922 року в Семенівці оформився партійний осередок. Секретарем його став робітник місцевого млина В. Мельничук. Комсомольська організація об'єднала 50 юнаків і дівчат.

Поряд з великою виховною і організаторською роботою серед селян комуністи та місцеві органи влади здійснювали політику обмеження куркулів, боролися проти спекуляції й самогоноваріння, бандитизму й хуліганства. Сільських багатіїв, власників великих водяних млинів оподаткували. Продовольча комісія сільради контролювала оплату й охорону праці робітників на куркульських млинах, зменшила норму мірчука. 42 колишніх прислужників царського та білогвардійського режимів було позбавлено виборчих прав.

Комуністи, депутати Ради і комсомольці розгорнули велику роз'яснювальну роботу серед селян, пропагуючи ленінський кооперативний план. У 1922 році до 5-ї річниці Жовтневої революції 6 господарств бідннків-активістів на 42 десятинах землі об'єднались у сільськогосподарську артіль «Культура», в якій було усуспільнено 8 коней, 8 корів, 5 плугів, 2 косарки, 3 сівалки. 1924 року 70 господарств бідняків заснували ТСОЗ, а ще через кілька років - комуну ім. Шевченка, яка у 1929 році була реорганізована в артіль.

Ще з 1921 року в Семенівці створено сільське споживче товариство. Відкрились його філії в селах Булацеловому, Остапівці. Вони постачали селянам товари першої потреби: мануфактуру, мило, гас, сіль, кінську збрую тощо. На 1925 рік в селі було кілька крамниць. Члени кредитного товариства дістали змогу купувати сільськогосподарський реманент, коней, а селянські об'єднання - навіть трактори. Товариство мало свій трактор і допомагало біднякам обробляти землю. На 1925 рік воно об'єднувало 570 селянських господарств (1926 року в Семенівці налічувалось 1010 господарств і 4547 чоловік населення).

Партійний і комсомольський осередки та Рада велику увагу приділяли також розвиткові культури. 1920 року в селі почала працювати школа. Створювалися гуртки ліквідації неписьменності. З ініціативи комсомольської організації було відкрито сельбуд і бібліотеку. При сельбуді працювали драматичний і співочий гуртки. Гуртківці провадили також широку атеїстичну роботу, пропагували нові революційні свята, обряди. За сельбудом була закріплена ділянка землі, т. зв. комсомольська десятина. На виручені від врожаю гроші комсомольці придбали інструменти для духового оркестру та кіноапаратуру. У 1926 році за успіхи в культурно-масовій роботі сельбуд було відзначено першою премією Лисогірського райвиконкому.

Протягом 1929-1931 рр. жителі Семенівки об'єднались в 9 колгоспах: «Шлях Леніна», «Комуніст», ім. Горького, ім. Ворошилова та ін. Більшість з них очолили посланці робітничого класу, двадцятип'ятитисячники. Колективізація сільського господарства проходила в умовах великих труднощів. Куркулі чинили запеклий опір об'єднанню жителів села в колективні господарства, в 1930 році намагалися зірвати посівну кампанію, а потім - виконання хлібозаготівель. Біднота разом з комуністами села повела рішучу боротьбу з куркульством. Рішенням загальних зборів в травні 1931 року всіх куркулів Семенівки було вислано за межі села.

Взимку 1930 року створено міжколгоспну машинно-кінну станцію; з 1931 року семенівським колгоспам допомагала обробляти землю Кавунівська МТС. Її тракторні бригади виконували понад 60% робіт в землеробстві. Все це дало змогу вже в 1931 році артілям Семенівки досягти значних успіхів у виробництві зерна й інших культур. Так, овочівники колгоспу «Зелена гора» збирали по 120 і більше цнт городини, посадили молодий сад, який був одним з кращих в Арбузинському районі. Колгоспи Семенівки у ці роки почали вирощувати технічні культури - коріандр і сою. За роки передвоєнних п'ятирічок колективні господарства зміцніли. Окремі бригади і ланки збирали по 25-ЗО цнт зерна з гектара. По-ударному працювали на фермах І.М. Нечитайло та Л.С. Колінько, які в 1939 році стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. А у 1940 році учасниками виставки були тваринники С.А. Біловол, І.Л. Колінько і П.С. Семенюк. З розвитком і зміцненням економіки колективних господарств поліпшувався і добробут колгоспників. В передвоєнні роки вони одержували на трудодень по 3-4 кг хліба та 6-8 карбованців.

Успіхами у виробництві колгоспники села значною мірою зобов'язані вмілому керівництву партійної організації. На районній партійній конференції, яка відбулася в лютому 1940 року, відзначалась активна організаторська та політична робота комуністів Семенівки серед колгоспного селянства. Великий авторитет серед колгоспників мала комсомольська організація, яка перед Великою Вітчизняною війною налічувала 47 юнаків і дівчат. Ще в березні 1934 року, обговорюючи рішення XII з'їзду КП(б)У, передова молодь села виступила ініціатором створення хат-лабораторій в кожному колгоспі і включилася в республіканське комсомольське змагання за їх кращу організацію. На честь 20-річчя ВЛКСМ юнаки і дівчата села створили 5 комсомольсько-молодіжних ланок, контролювали використання тракторів, комбайнів та іншої техніки, 17 комсомольців пішли працювати на колгоспні ферми. Сільська Рада і її виконком багато уваги приділяли впорядкуванню села, розвитку охорони здоров'я, освіти і культури. Напередодні Великої Вітчизняної війни Семенівка прикрасилась новими житловими будинками, культурними і побутовими закладами. На цей час було завершено електрифікацію і радіофікацію.

Медичну допомогу семенівці одержували на фельдшерсько-акушерському пункті, де працювали два лікарі. В дитячих яслах і садках були створені умови для виховання дітей дошкільного віку. На початку 30-х років повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. Всі діти шкільного віку навчалися у двох початкових і семирічній школах.

Центром проведення культурно-масової роботи в передвоєнний час став новозбудований сільський клуб. При ньому працювали гуртки художньої самодіяльності. Силами драматичного гуртка ставились п'сси української дореволюційної і радянської класики. Духовий оркестр, який поповнився молодими і здібними музикантами, дав багато концертів для трудящих свого та навколишніх сіл. При клубі діяла бібліотека.

Коли фашистські полчища віроломно напали на нашу країну, на фронт з села пішло понад 1000 чоловік. З серпня 1941 року Семенівку захопили фашисти. Вони грабували населення, вивозили до Німеччини хліб, худобу. Жителів гітлерівці примушували працювати від зорі до зорі в полі, за найменшу провину катували. Близько 350 юнаків і дівчат вони насильно відправили на каторжні роботи до Німеччини.

Восени 1941 року група офіцерів Червоної Армії, що пробилася з оточення, серед них П.С. Піскун, І.П. Казимир, М.І. Курченко, налагодила зв'язок з партизанами Первомайського району, одержувала від них листівки і розклеювала їх по селу, закликала жителів повсюдно чинити опір окупантам. Але всі вони були заарештовані і розстріляні. Фашисти також стратили голову сільради П.І. Трюхана, суддю Доманівського району уродженця Семенівки В.Ф. Білозерського, партизана громадянської війни І.К. Солонуху.

Жадане визволення прийшло 20 березня 1944 року, коли частини 7-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту очистили село від гітлерівців. Захищаючи Батьківщину від фашистських загарбників, на фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 233 жителі села. В місцевому музеї експонуються фотографії і документи, що розповідають про подвиги земляків.

Організаторами відбудови зруйнованого ворогом господарства стали територіальна партійна організація (відновлена в квітні), сільська Рада та правління колгоспів. Партійну організацію очолив П.І. Гуценко. Відразу ж було надано допомогу потерпілим сім'ям військовослужбовців: їм виділили 70 цнт зерна і борошна, будівельні матеріали для ремонту хат.

У важких умовах доводилося загоювати рани, заподіяні війною. Так, в артілі «Шлях Леніна» збереглось лише 35 голів робочої худоби, в інших - ще менше. Колгоспники насамперед подбали про вирощування зернових, овочів, та інших сільськогосподарських культур. На полі працювали всі: від підлітків до стариків. Колгоспниці Я. М'яка, Н. Доценко, Г. Казимир за день кіньми виорювали по 1,8-2 га. А інваліди Вітчизняної війни С. Хрипун і С. Герасименко за 25 днів зорали 49 га.

Влітку того ж року відновлено Костянтинівську МТС. Серед її працівників було багато дівчат з Семенівки, які закінчили короткотермінові курси. Трактористка У. Біловолова трактором «ХТЗ» виорювала за зміну в колгоспі ім. Ворошилова по 5 га при нормі 4 га. На весняних роботах 1945 року вона заощадила понад 350 кг пального. З таким же успіхом працювала в колгоспі їм. Сталіна трактористка М. Грудка. В тракторній бригаді І. Ліпашова було 8 дівчат, з них особливо відзначались Г. Різун, І.Г. Поживітько, які денну норму на оранці виконували на 115-120%. В перших лавах трудового фронту йшли комсомольці. Вони створювали комсомольсько-молодіжні агрегати, організовували між ними дійове змагання. Відновили роботу фельдшерсько-акушерський пункт, школа, сільський клуб, бібліотека. Сільська Рада і комсомольці села організували кілька недільників для ремонту приміщень цих закладів.

Самовіддано працювали хлібороби, в жнива 1944 року. Хліб треба було зібрати в стислі строки, але бракувало машин, тому трудівники артілі організували цілодобову роботу комбайнів, жаток і молотарок. Активно допомагали хліборобам збирати врожай учні Семенівської школи. Колгоспники виконали план хлібопоставок державі і всі лишки хліба здали до фонду Червоної Армії. Пересічний врожай зернових в 1944 році становив 11 цнт з гектара. Відновлювалися тваринницькі ферми. З братніх радянських республік Середньої Азії було одержано 35 голів великої рогатої худоби, 20 коней, 40 овець. На кінець 1944 року тільки колгосп «Комуніст» мав понад 100 голів свиней.

З великим трудовим натхненням зустріли колгоспники план першої післявоєнної п'ятирічки відбудови і дальшого розвитку народного господарства. Вже в першому році п'ятирічки артілі Семенівки відновили довоєнні площі посіву. Порівняно з 1945 роком подвоїлась кількість поголів'я громадської худоби. Достроково, до 33-х роковин Великого Жовтня, колгоспи завершили трирічний план розвитку тваринництва. Для прискорення будівельних, робіт артілі Семенівки об'єднували свої зусилля. Так, колгосп ім. Сталіна на кошти, які надійшли від усіх господарств, збудував міжколгоспну цегельню.

У 50-х роках семенівські колгоспи об'єдналися в один - ім. Леніна. Це дало змогу ефективніше використовувати матеріальні і трудові ресурси. Партійна організація, керуючись рішеннями вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС, вжила заходів щодо дальшого розвитку усіх галузей колгоспного виробництва. Так, тваринники, підхопивши почин доярок сусідньої артілі «Заповіт Ілліча» (с. Садове), зобов'язались підвищити продуктивність корів і слова свого дотримали. Річний план продажу молока державі колгосп виконав до 1 вересня. 127 ягнят від 100 вівцематок виростив чабан О. Герасименко. У 1958 році його нагороджено орденом «Знак Пошани».

В березні 1959 року відбулось об'єднання артілі ім. Леніна з сусідньою Остапівською ім. Кірова. За колгоспом ім. Леніна закріплено 9190 га угідь, у т. ч. 7820 га орної землі. На кінець семирічки колгоспники більше як на 500 га розширили посівні площі під технічними культурами, такими, як цукрові буряки, коноплі, коріандр. Майже на 30 процентів зросла врожайність зернових і технічних культур. В останньому році семирічки грошовий прибуток колгоспу на 100 га угідь становив 15 820 карбованців.

За роки восьмої п'ятирічки пересічна врожайність зернових досягла 22 цнт з га, цукрових буряків - 250 цнт. Стабільні плани закупок сільськогосподарських продуктів і підвищення закупівельних цін сприяють зміцненню економіки господарства. Неподільний фонд артілі становить близько 2,5 млн. крб. Колгосп має 105 тракторів, 40 різних комбайнів, 25 вантажних автомобілів, 194 електродвигуни.

З честю виконали свої зобов'язання колгоспники Семенівки в 1970 ювілейному році. Вони виростили 59 459 цнт зернових, довівши пересічну врожайність до 27,1 цнт з кожного гектара (без кукурудзи). М'яса проти планових 2892 виробили фактично 3097 цнт; молока 25 158 цнт (за планом 22260). 1 жовтня 1970 року з основних галузей сільськогосподарського виробництва колгосп виконав свій п'ятирічний план, а бригада овочівників завершила п'ятирічку ще в листопаді 1969 року.

Понад 70 передовиків колгоспного виробництва нагороджено у ті роки орденами і медалями Радянського Союзу. Ордена Леніна удостоєні комбайнер Г.М. Солонуха, агроном П.М. Іщенко, бригадир тракторної бригади К.Д. Макєев, жінка-шофер Л.І. Бойко. За вирощення врожаїв коріандру орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено ланкову Г.Т. Микульшину, за високі показники в роботі - тракториста І.І. Коваленка, бригадира Г.В. Мазаєва, доярок Г.К. Микульшину, О.І. Різун. 133 семенівців - передовиків всенародного змагання, присвяченого 100-річчю з дня народження В.І. Леніна,- нагороджено ювілейними медалями. У соціалістичному змаганні на честь XXIV з'їзду КПРС та XXIV з'їзду КП України колгосп ім. Леніна посів перше місце в Арбузннському районі. За перший квартал 1971 року в колгоспі вироблено на 100 га сільськогосподарських угідь 13,3 цнт м'яса, 72,3 цнт молока, на 100 га зернових 5083 штук ясць.

Значно зміцнилися демократичні основи керівництва артіллю. Ще в 1959 році виникли ради бригад - нова форма колективного керівництва основною виробничою ланкою колгоспного господарства. Такі ради створені в городній та 4 комплексних бригадах. Вони ведуть поточне і перспективне планування в бригадах, аналізують наслідки роботи за кожний місяць, квартал і рік. До рад обираються передові колгоспники, ланкові, спеціалісти. Якщо раніш бригадні ради працювали як самодіяльна організація, то тепер до статуту колгоспу додано спеціальний пункт, в якому записано, що колгоспники обирають раду на бригадних зборах строком на рік. Через них парторганізація залучає до управління артілі широкі маси хліборобів, виховує в них високе почуття господарів артілі, відповідальності за свою працю.

Партійна організація колгоспу налічус 89 чоловік. Всі бригади і ферми очолюють комуністи, багато з них працюють механізаторами і тваринниками. Комсомольська організація направила в тваринництво понад 60 комсомольців. Передова молодь села взяла активну участь у ленінських суботниках.

З усього населення Семенівки 1400 чоловік працюють в колгоспі, близько 200 - вчителі, медпрацівники, працівники торгівлі і побутових підприємств. Якщо до Великої Жовтневої соціалістичної революції в селі було 5 вчителів, то тепер їх - 36. Характерна така деталь із структури сільського населення: в 1930 році в селі було лише 2 механізатори, а тепер в колгоспі їх близько 125, 42 комбайнери, 35 шоферів. За роки Радянської влади з Семеншкн вийшло 9 інженерів, 10 лікарів, 8 агрономів, 33 вчителі, 2 працівники юстиції та багато інших спеціалістів.

Заможно живуть трудівники села. Оплата їх праці неухильно зростає. Якщо в 1965 році людино-день в колгоспі оплачувався в середньому по 2 крб. 99 коп., то в 1969 році - вже по 4 крб. 40 коп. Колгоспники, які мають за рік не менше 300 виходів на роботу, користуються тритижневою оплачуваною відпусткою. За останні 10 років 80% будинків у селі - новозбудовані або капітально перебудовані. Всі вони просторі, світлі, з шиферною або черепичною покрівлею. У власному користуванні жителів села - понад 400 телевізорів, стільки ж радіоприймачів, десятки пральних машин і холодильників. Семенівка повністю електрифікована, радіофікована. До послуг жителів села - кравецька і шевська майстерні, систематично відвідує село роз'їзна майстерня, що ремонтує побутову техніку. В селі - 16 магазинів, найбільші з них сільмаг, господарських товарів, комісійний. Працівники торгівлі вивозять товари на поле, на тваринницькі ферми. В польових станах тракторних бригад діють ларки без продавця, там механізатори купують товари першої потреби. Трудівники можуть наперед замовити в магазинах ті або інші товари.

Охорону здоров'я семенівців забезпечують лікарня на 25 ліжок, пологовий будинок, стоматологічний кабінет, аптека, в яких трудиться близько 40 медпрацівників. Семенівська дільнична лікарня, яку очолює досвідчений лікар А.М. Жураковський, в ювілейному році вийшла на перше місце в районі як зразкова щодо медичного обслуговування населення. Колектив лікарні занесений до районної Ленінської книги трудової слави. Медичні працівники широко практикують профілактичні огляди населення. Колгосп збудував і утримує будинок для людей похилого віку.

412 дітей трудящих вчаться в середній школі. У вечірній школі здобувають освіту понад 100 юнаків і дівчат села. В Семенівці працюють з вищою освітою 22 чоловіка, незакінченою вищою - 46, з середньою - понад 700 чоловік. В 1964 році здано в експлуатацію новий шкільний корпус на 11 класних кімнат, 4 кабінети, спортзал. Це дало змогу перейти на однозмінне навчання. Літньої пори на мальовничих берегах Південного Бугу відпочивають діти трудящих. Десятки учнів на кошти колгоспу їздять в екскурсії по визначних місцях України.

Справжнім помічником партійної організації колгоспу у вихованні трудящих села став колектив будинку культури. Йому присвоєно звання будинку культури відмінної роботи. Він має зал для глядачів на 500 місць, спортивний зал, бібліотеку і кімнати для занять гуртків. Тут читаються лекції і доповіді, проводяться тематичні вечори для передовиків сільського господарства, в урочистій обстановці відбувається реєстрація шлюбів, новонароджених, вшанування ветеранів колгоспного виробництва. Виступи художньої самодіяльності будинку культури користуються популярністю навіть за межами області. В 1990 році місцевий ансамбль пісні і танцю виступав на Кубані в Тимошевському районі, за що має пам'ятний вимпел від кубанського колгоспу «Пам'ять Леніна». 15 аматорів нагороджені обласним управлінням культури цінними подарунками. За досягнуті успіхи в розвитку художньої самодіяльності в 1967 році директор будинку культури В.І.Погоничев нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. До активу будинку культури залучені спеціалісти колгоспу, вчителі, медпрацівники. При ньому створено кімнату-музей В.І. Леніна. Тільки за три роки її відвідали понад 15 тис. чоловік. Це і жителі навколишніх сіл, і працівники культури багатьох районів. В Семенівці встановлено пам'ятник В.І.Леніну.

Підвищення рівня культури стало добрим грунтом для розвитку нових обрядів, звичаїв, традицій. Всі урочисті події святкуються в будинку культури. Ось, наприклад, як відбуваються проводи юнаків до лав Радянської Армії. За столом на сцені дають місце допризовникам. Ветеран колгоспної праці вносить на сцену червоний прапор колгоспу. 3вучать напутні слова, зачитується наказ колгоспників свято берегти завоювання Великого Жовтня. Допризовники один по одному цілують прапор. Дівчата вручають їм букети квітів. Свято завершується концертом на честь майбутніх воїнів Радянської Армії.

В селі є три бібліотеки (сільська, колгоспна і шкільна), в яких налічується понад 25 тис. книг. Тільки в сільській і колгоспній бібліотеках - понад 1300 постійних читачів. При бібліотеках працюють читальні зали. Семенівці передплачують понад 1200 газет і 550 журналів.

Про підвищення громадської активності трудящих свідчить діяльність Семенівської сільської Ради, в складі якої 32 депутати. При Раді - 7 постійних громадських комісій: сільськогосподарська комісія, соціалістичної законності, культосвітня, фінансова, побуту і благоустрою та ін. В селі діє 7 вуличних комітетів. Депутатські пости створено на тваринницьких фермах та на інших ділянках виробництва.

Світлий і широкий шлях у комуністичне майбутнє простелений перед трудівниками Семенівки.

П.І. Гуценко, Є.П. Колінько, М.В. Кравченко, Д.І. Шелякін
"Історія міст і сіл УРСР"
[до 1971 р.]


Вождь семенівського пролетаріату - товариш Ленін
Навіть року 2016, не дивлячись на рішення Верховної Ради про декомунізацію, Семенівка впевнено крокує до комунізму
Та Слово Боже стверджує: "Идолы совсем исчезнут" - Ис.2:18. Тому саме ми станемо свідками цієї події, про яку пророкував ще біблійний пророк Ісайя.
Б.В., травень 2016 р.



www.Bible-For-You.org/kraeved/semenovka.htm