Чрез рассматривание творений видимы, хотя они и безмолвны національний природний парк                 
: map >   
: Біблія >   
: про парк >   
nро парк:

ландшафтний парк >

растительный мир >

урочище Гард >

Велика Корабельна >

урочище Лабиринт >

Романова балка >

каньон р. Мертвовод >

Ю.Буг - ландшафты >

Южный Буг. Осень >

Ю.Буг - зима >

Ю.Буг, мельницы >

Ю.Буг на картинах >

брояки >

удивительные камни >

Ташлыкское вдхр. >

небесная проповедь >

приметы погоды >

прилiтайте, лелеки! >

всего один листок >

миллиарды лет? >

куда девался песок >

нітрати в воді >

за чистоту парка! >

рыбинспекция, ау! >

Чернобыль - анализ >

прозріння >

жертва энергетики >

положение на АЭС >

загрози та виклики >

Пiвденний Буг >

а лучше - вдоль! >

радионуклиды >

обращение в ВС СССР>

инфо-бюллетени ЭА >

что изменилось? >

капитан Сергей Жук>

краевед Шаповалов >

археолог Клюшинцев>

г.Южноукраинск >

с. Семенівка >

самореклама >

redbook:

проліски >

з Червоної Книги >

залишіть квіти Землі >

первоцвіти - ряст >

рябчик руський >

півники понтичні >

смілка бузька >

гвоздика бузька >

тюльпан бузький >

горицвіт >

флора, фото >

сон-трава >

молодило гірське >

мох та лишайники >

насекомые, Ю. Буг >

сколопендра >

ихтиофауна Ю. Буга >

останні з вусачів >

папороті >

эскулаповый полоз >

боярышник >

скумпия >

полуниці >

амарант >

iсторія:

бузькі козаки >

Бугогардова паланка >

хлібороби >

блаженны плачущие >

узник совести - 6490 >

оккупация, 1941-44 >

Богдановка >

подпольщики >

Богданівка. Трагедія >

'партизанська іскра' >

Братское подполье >

Ковалевка, плацдарм >

визволителі, 1944 >

біля меморіалу >

меморіал - комплекс >

nодорожі:

сельский туризм >

экстрим - туризм >

приполярный Урал >

зимнее восхождение >

спортивный туризм >

скалолазы >

Николай Мещеряков >

Шецквара >

слалом на Ю.Буге >

через 10 минут >

до другого пришестя >

благословение >

гостевой альбом >

ловим руками >

manual fishing >

новые грани m.f. >

ех, дороги... >

nолітика:

смысл жизни >

крымнаш >

"ленин с нами" >

свобода совісті >

незалежність >

кризис демократии >

конфлікт цивілізацій >

спасіння Америки >

національне багатство>

електричний стілець >

нова економіка >

разруха на полях >

куда идти >

про революцию >

останній день >

уроки ноября >

полонез Огинского >

ничейный город >

только "В" >

уроки целины >

Богданівська трагедія

    /цитати з історичних досліджень по даній темі/

"Могили зрівнювати з землею, щоб вони не стали потім місцем паломництва"
(З наказу Гітлера про спецоперацію під назвою
"Подарунок Сталіну" про знищення євреїв у Богданівці)

Голокост: винищення єврейського населення в період німецько-румунської окупації
Багомет М.Щ., Козирєва М.Є., Щукін В.В.

...Варто зазначити, що події, пов'язані з винищенням євреїв у Трасністрії були досить ретельно задокументовані.

Восени 1941 р. генерал-губернатор Трансністрії наказав розгорнути створення спеціальних таборів для розміщення євреїв, яких "перемішували" з Одеси, Бессарабії та інших місць. Великими партіями євреїв доставляли на станцію Любашівка, звідти їх відправляли пішим ходом під наглядом місцевих поліцаїв. У районі сіл Агафіївки, Мар'янівки та Новопавлівки частину людей розстрілювали, а тих, що залишалися, відправляли в Богданівку для подальшого знищення. На початку осені 1941 р. більшу частину єврейського населення м. Одеси великою колоною погнали пішки в напрямку с. Доманівки. Колона рухалась впродовж 23 днів. Хворих та таких, що були не здатними пересуватися, розстрілювали прямо уздовж дороги. Загалом до Доманівки пригнали більше 55 тис. євреїв, частину з них було відправлено в Богданівку (Доманівського району). Туди ж зігнали євреїв Молдавії.

Пам'ятник військовополоненним
Пам'ятник військовополоненним в Доманівському районі. На голові табірна беретка. Каска лежить внизу під пам"ятником. Фото С. Білодід

Як свідчить довідка військового прокурора 37 армії (Радянська армія), силами якої відбувалося звільнення цього району від німецьких та румунських окупантів: "В селе Богдановка Доманевского района (...) в октябре 1941 г. немцы (в действитсльности - румыны) на территории свиноводческого совхоза создали лагерь, куда согнали местных жителей - евреев из многих районов Одесской области, города Одессы, Молдавской ССР. Во второй половине декабря в лагере находилось 54000 человек - мужчин женщин и детей всех возрастов. Люди располагались в свинарниках, конюшнях, сараях, под открытым небом. Комендантом был румын Николае Малепеску. Холод, голод, невыносимый режим тяжелых дорожных работ, грязь приводили к смерти ежедневно 400-500 человек." Цю довідку було складено в 1944 р. відразу після визволення Доманівського району, тому вона могла містить певні неточності.

Звернемося до наступного документу: "В помещений свинарников на 200 шт. свиней находились до 2000 людей. Значительная часть людей находилась под откртым небом. С момента заключения в лагере арестованные были лишены пищи и воды. В начале декабря 1941 г. румынский префект Голтянского уезда подполковник Изопеску прибыл в Богдановку й продавал печеный хлеб по 5 руб. золотом за 500 гр. Собранные золотые монеты и ценности былн увезены".

Далі варто навести уривки із звинувачувального акту, оприлюдненого під час судового процесу по справі М. Ізопеску - румунського губернатора повіту Голта (Первомайськ), що відбувся в Бухаресті в травні 1945 р. "Ізопеску передав наказ про знищення євреїв у Богданівському таборі Арістіду Педурі, заступнику префекта повіту Голта, своєму помічнику, що не поступався перед Ізопеску жорстокістю і користувався повною його довірою. (...) Вбивства розпочалися вранці 21 грудня 1941 р. "Першими було вбито хворих та інвалідів, що не могли пересуватися і вийти за межі табору до лісу, де готувалися страти, їх загнали до конюшень, які облили нафтою, обклавши дахи та ворота сіном. За кілька хвилин конюшні з 4000 - 5000 приречених палали, мов смолоскипи".

Інших євреїв тим часом погнали на місце страти - у яр на краю лісу, недалеко від табору. "В лісі людей грабували, роздягали, а потім ставили на коліна на краю яру, де їх розстрілювали групами по 300-400 осіб розривними кулями. Масове вбивство продовжувалося 22 та 24 грудня. З 24 по 28 грудня 1941 р. операція не проводилася. (Акція знищення продовжувалася з 28 по 31 грудня). Оскільки число страчених було дуже великим (48000), М. Ізопеску наказав спалювати трупи, намагаючись приховати сліди злочину. Для цього він підібрав 200 здорових в'язнів. Трупи спалювалися протягом двох місяців: у січні та лютому 1942 р. (...) 200 в'язнів трудилися протягом двох місяців, знищуючи сліди злочину Ізопеску. Після завершення цієї операції 150 з 200 в'язнів були розстріляні під приводом того, що вони виконали наказ недостатньо швидко, (...) вирішивши особисто перевірити його накази, Ізопеску приїхав особисто на місце страти 24 грудня 1941 р. і розважався тим, що фотографував страчених".

...

Треба зазначити, що згідно з німецькими даними в Богданівському яру було розстріляно 35000 осіб, а за даними Миколаївської обласної Комісії по розслідуванню злодіянь фашистських окупантів та ізраїльського архіву - музею Яд Ва-Шем всього в Богданівці було знищено близько 54000 євреїв.

...

Богданівська трагедія була здійснена цими п'ятьма загонами БК-11 (бециркскоманда з числа місцевих німецьких колоністів, "зельбстшутц", самооборони - прим Б.В.). Ця акція в окупаційних документах носила кодову назву "Подарунок Сталіну" й була приурочена з явним наміром до його народження.

...

Група українців-поліцаїв на чолі з головою Голтянської повітової поліції Андрусенком та його уповноваженим Кравцем брали участь у розстрілах євреїв у богданівському таборі.

...

Частина неєврейською населення ставилася до фактів масового знищення євреїв з байдужістю або побоювалася виявляти свою прихильність щодо євреїв. Але були люди, які ризикували своїм життям та життям близьких, надаючи допомогу та переховуючи євреїв. Для цього треба було мати неабияку мужність.

...

Нацистський геноцид на території Миколаївщини в роки ВВв, 1941-1944 рр.
Соболь П.І.

...

Усьому світові відома страшна трагедія Бабиного Яру в Києві, де за два дні, 29-30 вересня 1941 року, було розстріляно 33770 євреїв, в основному жінок, дітей і стариків. Але мало хто сьогоді згадує не менш страшну трагедію в с. Богданівка Доманівського району. Тут події розгорталися таким чином. На початку листопада 1941 р. в с. Богданівка під конвоєм румунських жандармів почали прибувати партіями мирні радянські громадяни, в основному єврейської національності, які зганялись сюди за наказом румунської окупаційної влади з Одеси, Вінницьких таборів, Молдавської РСР.

Колони приречених на загибель надходили у Богданівський табір впродовж грудня 1941 - січня 1942 р. З особливою жорстокістю їх нищила оперативна група "Д", до складу якої входило 500 есесівців (керував ними Отто Олендорф). Оперативною групою був розроблений план доставки людей у Богданівку, до місць страти за певними маршрутами. Це були маршрути смерті. Шлях більшості приречених лежав із Румунії і Молдавії через Одесу. Тут приєднувалися єврейські мешканці Одеської області і колони йшли на Березівку, а потім Доманівку і Богданівку. Знесилених людей, що пройшли сотні кілометрів без їжі і води, румунська охорона вела до місця винищення замість п'яти, аж двадцять три дні. Знесилених, що відставали, вбивали на місці.

Рухалися вони в напрямку села окремими колонами від півтори до 5 тис. чоловік кожна. По прибуттю в радгосп Богданівка (за півкілометри від села) жертв німецького свавілля, не рахуючись з суворою зимою, розмістили у свинарниках і літніх курінях для свиней, а також під відкритим небом. Загальна кількість в'знів в середині листопада 1941 р. доходила до 54000-55000 чол. Уцілілий від розправи Климов П.Б. згадує: "Умови життя в'язнів табору були жахливими: у свинарнику, де раніше розміщувалось 200 свиней, знаходилося близько 2000 людей. Підстилкою для них слугувала пріла солома, що залишалася від свиней, на ній і лежали змучені люди. До того ж, значна частина в'язнів, в тому числі стариків і дітей, знаходилася під відкритим небом".

З моменту свого перебування в таборі в'язні були позбавлені будь-якої їжі і води: для вгамувания спраги змушені користуватися снігом. Тих, хто спробував було добути капусту, буряк, воду поза табором, жорстоко били і розстрілювали на місці. Одна з жінок - очевидців розповідала: "Приблизно 27 грудня 1941 р. я брала воду з колодязя, до якого підійшла жінка - єврейка з табору набрати води. В цей час на вулиці показалася підвода, на якій сиділо троє румун. Один з них зіскочив з підводи і почав виймати зброю, щоб застрелити її. Вона не просила помилувати її, а благала відпустити до табору, де, очевидно, у неї залишилися діти. Однак вона тут же була вбита, і її труп пролежав біля колодязя п'ять днів".

На суді колишній начальник жандармського посту в таборі Богданівка молодший офіцер Міліонеску заявив, що від голоду, холоду тут щоденно вмирало 150-200 осіб. До 21 грудня 1942 р. їх число складало близько 2 тис. Досить "вишуканими" були засоби, що їх використовували окупанти щодо пограбування в'язнів табору.

Провести досконалий обшук у бараках - свинарниках було неможливо, тому німці й румуни придумали досить оригінальний спосіб вилучення у громадян коштовностей і цінних речей. Вони підвезли до табору підводи з хлібом і міняли його на золото. В одному з свинарників жила жінка з Молдавії, яка взяла з собою невеличку подушечку (думку), розшиту діамантами. І ось вона міняла по два-три коштовні камінці на хліб і роздавали його мешканцям свинарника, рятуючи їх від голодної смерті. Але ніщо не могло врятувати мешканців табору. Вони були приречені на знищення. Охороняли табір 12 поліцаїв - жителів Богданівки, які згодилися співробітничати з фашистами. Керував ними справжній кат Іван Сливенко, якого боялося усе село. Поліцаї ночували себе господарями становища і підлягали лише чотирьом німецьким офіцерам, які проживали в селі і рідко навідувались у табір.

20 грудня І941 р. з Голти в табір на декількох підводах приїхав озброєний каральний загін чисельністю в 60 чоловік під командою німця Гегеля. Неспокій і тривога пройшлися по табору. Багатьом в'язням стало зрозумілим, що готується щось трагічне. І дійсно. 21 грудня 1941 року за наказом Гітлера в Богданівці почалася спецоперація під назвою Подарунок Сталіну (якраз у цей день у 1871 р. народився "вождь усіх часів і народів", - авт.) Оскільки секретний циркуляр наказував "проводити розстріли поодаль міст, сіл і доріг, а могили зрівнювати з землею, щоб вони не стали потім місцем паломництва", у яр, розташований неподалік від табору, заздалегідь завезли солому, очерет і дрова.

Роздягнених догола в'язнів групами в 15-20 чоловік гнали, підштовхуючи ударами прикладів і металевих палиць, на край яру, повертаючи обличчям у його глибину. Після цього солдати карального загону чисельністю в 25-30 чоловік почали розстрілювати в'язнів груповими пострілами. З краю кручі вбиті, а частіше тільки поранені жертви падали на дно яру, де вже палахкотіло величезне вогнище з соломи, очерету і дров. Маленьких діточок ці звірі кидали зверху живими у полум'я палаючого багаття. Спеціально підібрані бригади з числа приречених на розстріл складали тіла на це вогнище, їм доводилося працювати в глибоких калюжах крові.

Тільки протягом першого дня було розстріляно і спалені близько 3000 чол. Жителі Богданівки пізніше згадували, що над селом стовпом стояв жахливий чорний дим, і ніде було сховатись від тошнотворного запаху обгорілих тіл.

Німці підішли до операції раціонально. За їх наказом хороший одяг убитих приводили в порядок і продавали усім бажаючим, а поганий спалювали. Біля яру вони поставили двохсотлітрову бочку, в яку кидали знайдені в одязі убитих коштовності. Найбільш інтенсивно розстріли проводились 21, 22, 23, 27, 28 і 29 грудня 1941 року. В період від 24 по 26 грудня, втомившись від кровавих справ, каральний загін відбув у Голту на різдвяні свята.

В'язням, які залишилнся в живих було наказано за цей час збудувати земляну загату довжиною 12 м, висотою 1.80 м. Вона мала затримати потоки крові, що сірумками били по схилу яру в річку Південний Буг.

Сім днів кривавої вакханалії штовхнули в'язнів табору на відчайдушний крок. Люди відмовилися виходити із бараків - свинарників і забарикадувалися там. Сливенко наказав своїм підручним привезти соломи і наглухо позабивати двері, підпалити свинарники. Коли будівлі охопило полум'я, люди спробували вибратися з вогняної пастки, але марно. На несамовиті волання ніхто не звертав уваги. Так у страшних муках у двох свинарниках живцем згоріло 2000 чол. Незаймані полум'ям трупи карателі перевезли і спалили в яру. Якщо хтось із легкопоранених, користуючись темрявою, вибирався з яру, його тут же ловили і розстрілювали вдруге, що майже не залишало ніяких шансів на порятунок будь-кому. 15 січня 1942 року з Берліну поступив наказ припинити масові розстріли євреїв. До цього часу в Богданівці було знищено загалом 52000 чол., в тому числі 2000 спалених живцем у двох бараках-свинарниках. В цей час надійшов аналогічний наказ Голтянської румунської префектури про припинення масових розстрілів в'язнів Богданівського табору. Але розстріли продовжувалися. Протягом двох тижнів замордовано і розстріляно ще 2000 в'язнів. Таким чином, на 1 лютого 1942 року румуно-німецькі кати знищили в концтаборі с. Богданівка 54000 мирних радянських громадян.

...

Згадуваний уже нами нацистський прислужник Іван Сливенко ... вбив молоду дівчину лише за те, що вона назвала його товаришем (за аналогією до комуністичного звертання). Після війни судом було доведено, що Сливенко особисто вбив 300 євреїв, за його наказом вилучені у людей цінності поліцаї звозили у хлів, що йому належав. Одного разу він застрелив свого підручного Льоню тільки за те, що він приховав частину награбованого. Роз'їжджаючи на коні, каратель бив батогом мешканців села, якщо вони косо дивилися в його бік. Після масового розстрілу Сливенко продовжував тероризувати мешканців Богданівни. Він вилучав у них речі, особисто розшукував партизан і здавав їх німцям. За появу на вулицях села після дев'яти годин вечора лупцював людей до напівсмерті.

У березні 1942 року довідавшись, що в селі з'явився незнайомий чоловік, Сливенко наказав заарештувати його. Під час арешту чоловік кинув у бік поліцаїв, що бігли до нього, гранату і закрився в кузні. Протягом шести годин відстрілювався, не даючи змоги поліцаям наблизитися до кузні. Врешті-решт поліцаям вдалося підпалити кузню, в якій під час цього застрелився чоловік (як з'ясувалося, він був партизаном). Сливенко наказав своїм підручним всадити обгорілий труп під телеграфний стовп, а на шию повісити табличку з написом: "Так буде з усіма, хто посягне на поліцію". (Цього ката в 1960 році викрила його коханка, назвавши прикметну ознаку на його тілі - бородавку). За час слідства також з'ясувалося, що його батько мав 66 гектарів землі, три пари коней, багато корів і свиней. Його в 1930 році розкуркулили і заслали до Сибіру, де він і загинув. Івану дозволили поселитися в Кіровограді, і він там деякий час проживав і працював. Як тільки німці зайняли Богданівну, Іван Сливенко повернувся до рідної оселі чи до того, що від неї залишилося і запропонував свої послуги німецьким окупантам.

...

травень 2007 р



http://www.Bible-For-You.org/Publizist/bog-jude.htm