Чрез рассматривание творений видимы, хотя они и безмолвны національний природний парк                 
: map >   
: Біблія >   
: про парк >   
nро парк:

ландшафтний парк >

растительный мир >

урочище Гард >

Велика Корабельна >

урочище Лабиринт >

Романова балка >

каньон р. Мертвовод >

Ю.Буг - ландшафты >

Южный Буг. Осень >

Ю.Буг - зима >

Ю.Буг, мельницы >

Ю.Буг на картинах >

брояки >

удивительные камни >

Ташлыкское вдхр. >

небесная проповедь >

приметы погоды >

прилiтайте, лелеки! >

всего один листок >

миллиарды лет? >

куда девался песок >

нітрати в воді >

за чистоту парка! >

рыбинспекция, ау! >

Чернобыль - анализ >

прозріння >

жертва энергетики >

положение на АЭС >

загрози та виклики >

Пiвденний Буг >

а лучше - вдоль! >

радионуклиды >

обращение в ВС СССР>

инфо-бюллетени ЭА >

что изменилось? >

капитан Сергей Жук>

краевед Шаповалов >

археолог Клюшинцев>

г.Южноукраинск >

с. Семенівка >

самореклама >

redbook:

проліски >

з Червоної Книги >

залишіть квіти Землі >

первоцвіти - ряст >

рябчик руський >

півники понтичні >

смілка бузька >

гвоздика бузька >

тюльпан бузький >

горицвіт >

флора, фото >

сон-трава >

молодило гірське >

мох та лишайники >

насекомые, Ю. Буг >

сколопендра >

ихтиофауна Ю. Буга >

останні з вусачів >

папороті >

эскулаповый полоз >

боярышник >

скумпия >

полуниці >

амарант >

iсторія:

бузькі козаки >

Бугогардова паланка >

хлібороби >

блаженны плачущие >

узник совести - 6490 >

оккупация, 1941-44 >

Богдановка >

подпольщики >

Богданівка. Трагедія >

'партизанська іскра' >

Братское подполье >

Ковалевка, плацдарм >

визволителі, 1944 >

біля меморіалу >

меморіал - комплекс >

nодорожі:

сельский туризм >

экстрим - туризм >

приполярный Урал >

зимнее восхождение >

спортивный туризм >

скалолазы >

Николай Мещеряков >

Шецквара >

слалом на Ю.Буге >

через 10 минут >

до другого пришестя >

благословение >

гостевой альбом >

ловим руками >

manual fishing >

новые грани m.f. >

ех, дороги... >

nолітика:

смысл жизни >

крымнаш >

"ленин с нами" >

свобода совісті >

незалежність >

кризис демократии >

конфлікт цивілізацій >

спасіння Америки >

національне багатство>

електричний стілець >

нова економіка >

разруха на полях >

куда идти >

про революцию >

останній день >

уроки ноября >

полонез Огинского >

ничейный город >

только "В" >

уроки целины >

Нацiональне багатство


Коли вусатий "отец народов" вивозив до холодного Сибiру на вiрну смерть 10 мiльйонiв вправних українських хлiборобiв, лiквiдуючи їх як ворожий пролетарiату клас, разом з їхнiм корiнням, з того великого переселенського ешелону впала i десь закотилася одна насiнина. Через багато десятилiть вона зiйшла i знову породила господаря, званого сьогоднi фермером. Бо справжнiм хлiборобом не можна стати з примусу, як не стали ними радянськi колгоспники з одноiменної полiтичної органiзацiї. Бо любов до землi - це покликання, це вдача, це не визнаний досi капiтал української держави, її нацiональне багатство.



Тимофiйович теж був "нацiональним багатством". Та зараз вiн хворiв. Лежачи на канапi з температурою, картав себе за те, що побiг порядкувати великим фермерським господарством, не вилежавши як слiд попередню недугу. I хоч основною його "хворобою" була потреба в щоденнiй роботi, важкiй хлiборобськiй працi, цього разу заслаб вiн з iншої причини.

Змушений лежати, вiн знову й знову пригадував ту тривогу, що спiткала його, через яку не посiявся. З початку осенi лили дощi, а зараз - уже пiзно. А коли земля була трохи протряхла, вiн приготувався сiять, i тiльки чекав на своїх хлопцiв, якi поїхали на Захiдну купувати трактора. Та хлопцi десь зникли. Як крiзь землю провалились. Що було думати?

Двоє дорослих синiв фермерували разом з батьком. Продавши зерно негустого врожаю нинiшнього засушливого року, вирiшили купити трактора чи вантажiвку, аби тi грошi не пропали. Поїхали на Західну. Та грошей не вистачило i вони повернули додому. Майже добу були на колесах. Старший, Вадим, вiв автомобiля, менший, Микола, засинав поряд.

- Виїхали ми з Луцька вже по темному,- розповiдав Вадим,- заправили машину i купили канiстру мастила. В Житомирi попили чаю i поїхали на Жашкiв. В Сквирi були о пiв на другу ночi. Отут усе й почалося. Водiй автомобiля, що наздогнав нас, ввiмкнув дальнє свiтло i заслiпив. Потiм обiгнав, рiзко загальмував i притиснув до бордюра. Я зупинився. Вискакують звiдти п'ятеро молодикiв у цивiльному одязi: "Ось вiн, впiймали! Я вам покажу i заправку, i все!"

- Що трапилося, в чому справа? - запитую. Мене за комiр витягують з-за керма, i, дихаючи перегаром, хтось каже: "Я тобi у вiддiленнi розповiм!"

- Ми нi в чому не виннi, за нами їдуть нашi товаришi на КАМАЗi, можете спитати!

Нiчого, крiм лайки, у вiдповiдь. Колю теж витягли, поклали на багажник, обшукали. Потiм посадили його за кермо i повезли в райвiддiл. Мене запхнули в свою машину i теж привезли туди. Приставили вартового, i я його запитую: в чому справа? Нiчого не вiдповiдає вартовий. Так просидiв я чотири години.

А в цей час, розповiдає Микола, менi влаштували "очну ставку". Сказали, що ми пiдозрюємось у пограбуваннi заправки. Такий самий колiр машини. "Це непорозумiння,"- вiдповiдаю я, та мене нiхто не слухає. Отож вивели декiлька арештантiв i поставили мене скраю коло них. Чуємо, як ведуть когось по коридору i вголос кажуть (а нам добре чути): "З лiвої сторони, в свiтерi". Це про мене. Заходить дiд i каже: "Та що там впiзнавать, ось вiн стоїть!"- i вказує на мене. Розповiдає, що ми заправили 40 лiтрiв бензину...
- Який бензин, у нас дизельний двигун!- не витримую я.
- Ти мовчи!- з лайкою до мене мiлiцiонер,- розповiдай далi.
Потiм вiн попросив у мене канiстру, а коли я винiс, приставив нiж пiд ребро i забрав грошi: 7 тис у сейфi та 2 у столику.
- У вас совiсть є?- запитую.

Яка там совiсть… "Нету такого слова"- як каже вiдомий телеведучий Якубович. Подзвонити додому не дали. Закрили в камеру. Погрожували, що буду на однiй нозi троє дiб стоять. Я їм нiчого не пiдписував, вiд їхнього адвоката вiдмовився, розповiдає Микола.

А Вадима обшукали, забраши все, крiм грошей. Подзвонити додому теж не дали. Склали протокола, в якому написали - "не требував подзвонити". І хоч вiн викреслив те "не" i розписався, нiхто не звернув на це уваги. Потiм закрили в "обезъянник". Ця споруда заслуговує на бiльш детальний опис. Хоч описувать в нiй, власне, нема чого. Чотири голi стiни, бетонна пiдлога. Бiля однiєї стiни приступка, а на нiй - дошка завширшки 20 см. Нi сидiть, нi лежать на нiй не можна. Скло у вiкнi вибите, опалення нiякого. Там вiн просидiв три з половиною доби, добряче замерз та застудився, пiднялася температура. Першу добу до нього нiхто не пiдходив. Аж у суботу, о 10-й годинi став його допитувать слiдчий Сергiй Бай. Вiн повiдомив причину - хтось обiкрав заправку.

- Я розповiв, де ми були, що i де купували,- каже Вадим, - у мене є чек на мастило. Люди можуть нас пiзнати. Попросив подзвонити додому. Слiдчий набрав номер i я подзвонив. Тодi ж у мене одiбрали i грошi, 2 тис. гривень, склали протокола, сфотографували їх. Цей слiдчий зрозумiв, хто ми такi i вiдмовився вести нашу "справу". Я чув, як вiн у коридорi сварився з начальником.

- Коли ми у суботу дiзналися, де хлопцi,- розповiдає далi батько,- я пiшов до нашого прокурора, стали дзвонить у Сквиру, вияснять причину арешту. Черговий мiлiцiї у Сквирi не знав i обiцяв передзвонить, та ми так i не дiждалися його дзвiнка. На нашi ж бiльше нiхто не вiдповiдав. Одне ми тiльки дiзналися через нашого мера - iде вияснення. Я вирiшив їхать у Сквиру. О шостiй вечора вже був у райвiддiлi, представився. Сказав, що хочу знать причину затримання моїх синiв. Старший лейтенант вiдповiв: "Нiкого з керiвництва немає. Їдьте додому. Ми дзвонили начальнику додому, вiн зможе прийняти вас у понедiлок". Ми ждали до сьомої вечора, зв'язались з адвокатом. Вона подзвонила на робочий телефон замiсника начальника райвiддiлу п\п Грицина i мала з ним розмову. Неправду сказав нам черговий. Сидiв той у своєму кабiнетi. Так мене нiкуди i не пустили: нi на побачення з затриманими, нi до керiвникiв райвiддiлу, нi до суддi. Вiд адвоката дiзнався тiльки, що затримання адмiнiстративне, на 3 доби, а офiцiйно про причину затримання - вже вiд хлопцiв пiсля їх звiльнення.

На другий день, у недiлю, Вадима допитував уже iнший слiдчий, задаючи тi ж самi питання. Потiм запитав: "Ти що, вуличний депутат?" "Не вуличний, а депутат районної Ради". Цей слiдчий теж усе зрозумiв i теж не став вести дiло, хоч пiдполковник казав йому: "Не знаєш, як це робиться? Є люди - списуй." Але i вiн "списувати" не захотiв. Того ж дня, у недiлю, вiдкрилися дверi "обезьянника", зайшов начальник слiдчого вiддiлу i повiв мене до себе в кабiнет, розповiдає Вадим.

- Ти не знаєш, хто така Iра Борисiвна твоєму батьковi?

Я подумав на свою родичку Iру, та й сказав, що це батькова знайома. Вiн став розпитувать мене далi: звiдки родом, чи багато у вас землi, чи багато дiтей. Потiм запропонував:

- Ти не хочеш оставить грошi i закрити цю заправку? Оставляй грошi, i я вас випущу.
- Я грошi якомусь бику-заправщику не подарую!

Вiдвiв вiн мене знову до "обезьянника". Сидiли там зi мною ще два хлопцi. Чорнобильцi, сироти, на вигляд - рахiти. Живуть у бабушки. Закрили їх за якийсь металолом на 7 гривень. Приходила до них сестра, 16-ти рокiв. Били її у коридорi, кричала так, що всi ми це чули. Випустили тих хлопцiв. А вранцi у понедiлок повели мене на суд. Запитали прiзвище.
- Чому вас закрили?- спитала суддя Машкiна з Бiлої Церкви.
- Не знаю.
- Ти не чинив опору?
- Нi.
- Все, поїдете додому.
Миколу теж повели до суддi. По дорозi капiтан сказав йому: "Якщо буде питать, скажеш, що чинив опiр". Запитавши прiзвище, суддя сказала:
- Чому ви попали в мiлiцiю? Чи нема скарг? Iди...

Так восторжествувала українська Фемiда.

Ось таку сумну iсторiю розповiли менi одного осiннього вечора в родинi фермерiв. Коли я повернувся додому, задзвонив телефон. Говорив Вадим.

- Васильович, я надумав подати у суд.

- Це твоє законне право. Але я не раджу. В Бiблiї написано миритись з своїм суперником до суду. Христос сказав: "Iстинно кажу тобi: не вийдеш звiдти, поки не оддаси останнього кодранта" Я так вiрую, i так раджу чинити тобi. Подумай сам, до кого ти звертаєшся за судом? Чи ти не бачив їхню справедливiсть? А от скористатися своїм депутатським правом доступу до ЗМI i подякувати райвiддiлу через газету варто. За те, що дозволили батьку передати тобi ковдру та курточку. Що тричi на добу кормили i виводили по нуждi. Микола розповiдав, як йому там сказали: "Скажи спасибi, що не лупимо!" І за це подякуй. Щиро подякуй, адже могли i побити, як ту чорнобильську дiвчину, могли i покалiчити. А так ти тiльки один тиждень лiкувався вiд простуди.



Я не називаю прiзвища потерпiлих, читачу. Навiщо? Пан Захаров iз ХПГ видав вже декiлька грубих книжок з прiзвищами, датами та подробицями подiбних iсторiй. Чи змiнило це ситуацiю? Я хочу звернути увагу на iнше явище.

Якось, дописуючи статтю на правоохоронну тему донецькому "Меморiалу", я привiв коротенький дiалог з водiєм iномарки.

"Куди подiлися рекетири з наших ринкiв?"- запитав я його. "Вони зараз переїхали пiд мiлiцейську 'кришу'"- засмiявся той.

Тодi цю реплiку розкритикували. Справдi, такий глобальний висновок мав би зробити принаймнi генерал, або експерт європейського масштабу, а не якийсь там некомпетентний водiй Слава. Що вiн там знає?

Та вищенаведена iсторiя переконливо свiдчить - таки переїхали. Cлава мав рацiю. Переїхали i допомагають будувати, в мiру своїх сил i можливостей, "правову" Українську державу, захищаючи iнтереси сусiльства в цiлому та її хлiборобiв - зокрема. Захищають вiд рекету, несправедливостi та насильства.

Оберiгаючи її нацiональне багатство.

листопад 2002 р



www.Bible-For-You.org/Publizist/fermer.htm