Чрез рассматривание творений видимы, хотя они и безмолвны національний природний парк                 
: map >   
: Біблія >   
: про парк >   
nро парк:

ландшафтний парк >

растительный мир >

урочище Гард >

Велика Корабельна >

урочище Лабиринт >

Романова балка >

каньон р. Мертвовод >

Ю.Буг - ландшафты >

Южный Буг. Осень >

Ю.Буг - зима >

Ю.Буг, мельницы >

Ю.Буг на картинах >

брояки >

удивительные камни >

Ташлыкское вдхр. >

небесная проповедь >

приметы погоды >

прилiтайте, лелеки! >

всего один листок >

миллиарды лет? >

куда девался песок >

нітрати в воді >

за чистоту парка! >

рыбинспекция, ау! >

Чернобыль - анализ >

прозріння >

жертва энергетики >

положение на АЭС >

загрози та виклики >

Пiвденний Буг >

а лучше - вдоль! >

радионуклиды >

обращение в ВС СССР>

инфо-бюллетени ЭА >

что изменилось? >

капитан Сергей Жук>

краевед Шаповалов >

археолог Клюшинцев>

г.Южноукраинск >

с. Семенівка >

самореклама >

redbook:

проліски >

з Червоної Книги >

залишіть квіти Землі >

первоцвіти - ряст >

рябчик руський >

півники понтичні >

смілка бузька >

гвоздика бузька >

тюльпан бузький >

горицвіт >

флора, фото >

сон-трава >

молодило гірське >

мох та лишайники >

насекомые, Ю. Буг >

сколопендра >

ихтиофауна Ю. Буга >

останні з вусачів >

папороті >

эскулаповый полоз >

боярышник >

скумпия >

полуниці >

амарант >

iсторія:

бузькі козаки >

Бугогардова паланка >

хлібороби >

блаженны плачущие >

узник совести - 6490 >

оккупация, 1941-44 >

Богдановка >

подпольщики >

Богданівка. Трагедія >

'партизанська іскра' >

Братское подполье >

Ковалевка, плацдарм >

визволителі, 1944 >

біля меморіалу >

меморіал - комплекс >

nодорожі:

сельский туризм >

экстрим - туризм >

приполярный Урал >

зимнее восхождение >

спортивный туризм >

скалолазы >

Николай Мещеряков >

Шецквара >

слалом на Ю.Буге >

через 10 минут >

до другого пришестя >

благословение >

гостевой альбом >

ловим руками >

manual fishing >

новые грани m.f. >

ех, дороги... >

nолітика:

смысл жизни >

крымнаш >

"ленин с нами" >

свобода совісті >

незалежність >

кризис демократии >

конфлікт цивілізацій >

спасіння Америки >

національне багатство>

електричний стілець >

нова економіка >

разруха на полях >

куда идти >

про революцию >

останній день >

уроки ноября >

полонез Огинского >

ничейный город >

только "В" >

уроки целины >

Останній день революції


Дивно, але ще й досі є люди, які вірять усьому тому, що показують по телевізору, або ж пишуть у газетах. "Ти що! Це ж у газеті було написано!" Або: "Чиста правда, сам бачив по телевізору!" Можливо, не всі вони чули, що в грудні минулого року чимало тележурналістів покаялися в тому, що трохи теє... як його... Ну не зовсім щоб брехали, але показували саме те, що потрібно, і саме так, як потрібно. По темах. А "темники" писали для них партійці Медведчука з СДПУ(о) та партії регіонів Януковича. Більше цього не буде, обіцяють журналісти. Хотілося б їм вірити, проте я дуже сумніваюсь. Здається мені, що той самий "інструментарій" буде використаний ними з тією ж метою - для підтримки нової влади. Не виключено також, що освітлення недавніх революційних подій набуде монументального характеру.

Є така приказка, що краще раз побачити, ніж сім разів почути. Я на власному досвіді переконався, що це правда. Наметове містечко на Майдані в центрі Києва, показуване по телевізору або на фото, викликало уявлення чогось героїчно-символічного. Тому, потрапивши в столицю в останній день революції, я насамперед вирішив поспілкуватися з її захисниками. Адже революції трапляються не так часто.

Містечко розкинулось по Хрещатику від ЦУМа до самого Майдану. Ранок. Подекуди над великими армійськими наметами в'ється димок. Людей майже не видно. З найкращим настроєм підхожу ближче. Та ба! Переді мною чавунна огорожа проїжджої частини Хрещатика, що править за суцільний паркан. До неї притулені великі квадрати товстого пінопласту, численні саморобні гасла делегацій з областей та міст, містечок та сіл. Стоять дерев'яні щити. Іду вздовж цього своєрідного музею. Нарешті прохідна з шматком іржавої труби замість шлагбаума.
- Хлопці, чи можна пройти?
- А навіщо Вам?
- Хочу поспілкуваться з революціонерами.
- Ні, треба бейдж.

Бейдж править тут за перепустку, його видають в штабі. А штаб аж на Подолі. Зрозуміло. Розмовляємо далі. Виясняють, звідки я приїхав, пильно поглядають на комірець голубої сорочки, нарешті замляк з Первомайська запитує:
- А ти знаєш Юрка ... ? - він називає по-батькові.
- Ні, не знаю. А як прізвище?
Він називає прізвище, і я згадую місцевого керівника, що має авторитет у революціонерів. Та я пригадую й інше:
- Його рідний брат, Рухівець, депутат Верховної Ради першого скликання, просив мене передати йому, що "Юрко продався комуністам", - повідомляю я земляка. Після такого повідомлення мої шанси потрапити в наметове містечко стали дорівнювати нулеві.

І я пішов далі вздовж чавунної огорожі, досліджуючи написи. Треба сказати, що кияни вже не звертають на них уваги, а тільки приїжджі, як оце я. Або оцей провінційний інтелігент, що розчулено протягує через паркан якийсь агітплакат з проханням поставити свої автографи. Хлопці великодушно ставлять. Їм не жалко.

Окремо за огорожею стоїть агітаційний намет. Виставлений у вікно телевізор показує уже відомі сюжети. Найбільшу реакцію нечисленних глядачів викликає виступ мадам Янукович. Люди погоджуються, що це найкраще комедійне шоу року. Куди там Вєркі Сердючкі!

Ось невеличка об'ява на огорожі. Потрібні цигарки, шкарпетки та ін. Шкарпетки та помаранчеві шарфи, шапочки, носовички продають поряд. Бізнес іде бадьоро. Студенти купують стрічки та прапорці.
- Скільки коштує шарф?
- 25 гривень.

Ціна завелика, як на собівартість виробу, але статечних дядечок явно непролетарського походження вона не лякає. Купують, чіпляють на шию, а потім трохи розстібують верхні гудзики. Знай наших! Мені чомусь пригадується сцена із старого фільму "Весілля в Малинівці": "Власть снова переменяется". Купую шкарпетки та й думаю, як би його передати на той бік барикади. Виявляється, це не так просто.

Ось ще одна прохідна. Білявий тендітний хлопчина, з вигляду поліщук, не пропускає чорного кремезного кавказця.
- Показуй бейдж!
- Ты что, меня не знаешь? Мы тут с начала, а вы недавно появились, откуда...

Діло йде до бійки. Грузин виклично знімає бушлат, та закликає хлопця "Пашли!" - і прямує до найближчої підворітні. Той пішов слідком, але з півдороги передумав, вернувся на пост та викликав начальника варти.
- Ти що, це наші, вони тут давно, не знаєш!- півголосом шпетить той хлопця при численних глядачах.
- Я його не бачив раніш, нема перепустки,- виправдовується той.

Через цю прохідну мені, мабуть, теж не пройти. Тут строго.

А ось і головна прохідна з боку Майдану. За шлагбаума тут здоровенний круглий дрючок, мабуть, із тих трофеїв, що захоплені в наметах "захисників демократії" з Донбасу біля адміністрації президента. Вартові у новому армійському камуфляжі: кремезний молодик з вусами, з вигляду служивий, та простоволоса жінка в крагах, що ходить туди й сюди й жаліється, що дуже змерзла.
- Як мені виписати тимчасову перепустку?- запитую я служивого.

Той посилає когось до штабу. Тим часом підходить бабуся з торбинкою. Її тут знають, проте теж не пропускають. До бабусі виходить хлопчина, з вигляду студент, та гордо проводить її. Принесла онукові поснідать. Мені ж повідомляють, що дівчата, які виписують перепустки, кудись пішли. Коменданта теж немає.

Знову невдача. "Лиш та революція чогось варта, яка вміє захищатись"- згадав я слова одного з вождів пролетаріату. Видно, і ця революція - не вийняток. "Але що ж робити з шкарпетками?"- роздумую про себе. Згадавши забійкуватого грузина, іду до білявого поліщука на попередній прохідній.

- Поклич мені того грузина,- прошу я його. Той послав чергового. Я запитую:
- Ну що, завтра нагороджувать вас будуть?
- Я не за нагороду тут стою.

Дійсно, оці хлопчаки виходили на Майдан не за гроші. Їх, кожного особисто, образили, їм захотілося людського життя. І вони сказали своє "ні". Колега розповідала мені, як 28-го листопада, коли все висіло на волосинці, отакі студенти об 23-й годині десь зірвалися з гуртожитку й побігли. На барикади. І дісталося б їм, як колись під Крутами, від тих 10 тис. озброєних та навчених спецвійськ МВС, що отримали наказ і виїхали в центр міста. І не одна б мама заголосила "Сину мій, сину!" Та милостивий Господь почув бататочислені молитви християн і не допустив кровопролиття.

- Його нема,- між тим повідомляє мені посильний.
- То поклич кого іншого з Грузії.

Нарешті до мене виходять. Я прошу:
- Тут у в'язниці сидить один грузин з Гардабані, він не одержує з дому листів, розкажіть, як ви там живете.
- Пішли з нами до намету.

Так несподівано для себе я проник на революційну територію і ще раз переконався: людей між наметами майже немає. А що ж в наметах? В їхньому наметі стояла буржуйка, було напівтемно. На розкладачках спали, інша половина стояла порожня. Декілька чоловік сиділи мовчки в проході, з самого краю - молода дівчина.

Вони студенти. Російську мову розуміють слабо. Я розпитую про їхнє життя в Грузії, про Абхазію.
- 20-го січня - рік нашої революції. Важко. Особливо в невеличких містечках. Роботи немає. Пенсія 18 доларів, життєвий мінімум - 50. Але нам допомагають американці. Та найголовніше, що нема криміналу і поборів. Наші бізнесмени при Шеварнадзе платили чотири податки: владі, міліції, у банду та податки. Зараз платять тільки податки.
- Ми довіряємо нашому президенту, Ніно, міністру внутрішніх справ. Вони розумні люди,- кажуть вони.
- Ну що ж, хай вам щастить!- я вивантажую з сумки гарбузове насіння, шкарпетки, шерстяне кашне та календар на 2005 р з чудовими фотографіями. Ми прощаємось.

Виходимо з намету. Мимо нас якраз швидко проходить підстрижений чоловік у курточці, з-під якої до самої землі спадає ряса.
- Куди це він? - запитую провожатого.
- Свадьба! - чую вичерпну відповідь,- ты что, не слыхал?

Так. Чув. В перші дні Майдану прибув туди весільний кортеж з молодятами. І це стало добрим знаком. Проте було всього. І хіба добереш до пуття, як переплелися на Майдані людські долі? Хтось побрався, а хтось розлучився через різні політичні уподобання. Ось підійшов до входу наметового містечка бомж: "Здравствуйте!" Його зараз поведуть кормить. Ось стоїть в резерві засніжена польова кухня. Там біля залізної бочки з вогнищем хтось гріє ноги, сидячи на довгій лаві, яку звичайно ставлять у парках та міських скверах. Але вже завтра це наметове містечко знесуть, і воно потрапить до історії, а можливо, і до шкільних підручників.

Але найголовніше, що вразило мене цього разу в Києві - це якийсь благісний настрій киян. Незнайомі люди радо спілкуються. То тут, то там на вулицях стоять і цілуються закохані. На великих біг-бордах, де нещодавно красувались численні передвиборні фото кандидата від влади, сьогодні великими літерами написано християнське вітання "Мир вам!"

Так! Мир - це саме те, чого так прагнуть сьогодні стомлені та зневірені серця українців. Але справжній мир, попри всі сподівання, їм може дати тільки один Христос. Він сказав: "Прийдіть до Мене, всі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас".


27 січня 2005 р



www.Bible-For-You.org/Publizist/namet.htm